У Вас отключён javascript.
В данном режиме, отображение ресурса
браузером не поддерживается

ОФІЦІЙНИЙ ФОРУМ БІЛОЦЕРКІВСЬКОГО МЕДИЧНОГО КОЛЕДЖУ

Информация о пользователе

Привет, Гость! Войдите или зарегистрируйтесь.


Вы здесь » ОФІЦІЙНИЙ ФОРУМ БІЛОЦЕРКІВСЬКОГО МЕДИЧНОГО КОЛЕДЖУ » Книга пам'яті » ЗіНИЧ ІГОР- КІБОРГ, ЗАГИНУВ 20 СІЧНЯ 2015 РОКУ В ДАПу


ЗіНИЧ ІГОР- КІБОРГ, ЗАГИНУВ 20 СІЧНЯ 2015 РОКУ В ДАПу

Сообщений 171 страница 176 из 176

171

Капелан Корпусу військових капеланів ХСП ділиться спогадами про легендарного військового медика Ігоря Зінича

https://crs-center.org/wp-content/uploads/2017/01/Zinych.jpg
Капелан Корпусу військових капеланів Християнської служби порятунку Андрій Полухін (Гітарист) ділиться на своїй сторінці у Facebook спогадами про легендарного військового медика Ігоря Зінича.

«Героїв хочуть бачити сильними, незалежними особистостями. Ними захоплюються та мріють бути такими, як вони…
Так, моє життя змінилось через те, що я знайомий з такими людьми. Але один виділяється з-поміж  інших. Ігор «Псих» Зінич – військовий медик – фельдшер, який врятував десятки життів воїнів, захищаючих Донецький аеропорт в найважчі часи оборони. Багато чого про нього написано, і, поволі, виникає питання – як у 25 років молодий хлопець на таке здатен?  Що це за суперсила?  Віра.  Він не довіряв своїм силам. Він довіряв Богу. Він просив молитись за поранених, за бойову ситуацію… Він просив відправляти СМС з потребами до церков.  Врешті-решт і життя він своє довірив Богові.  Не пам’ятаю, чи був тоді хтось з нами поруч, коли він заспівав в «штабі»: «Коли Дух Господній наповняє мене…».

Для мене він не герой своєї справи, для мене він – герой віри.  І пам’ятатиму я його саме за цим. Побачимось, брате!».

Також капелан роздумує про бойове братство, яке народжувалось у ДАП:

«Бойове братство народжується під час небезпеки. Вона випробовує сутність кожного. Ваші серця сплавляються бойовим вогнем, і здається, що слова вже зайві. Всі один одного розуміють, діють як одне ціле. Тільки тоді ти починаєш називати когось не побратимом, а братом. Ми стаємо ближніми один одному. Ми підтримуємо, жартуємо і запрошуємо один одного в гості… Так сталося, що два роки тому цей родинний зв’язок жорстоко та грубо розірвали. Боягузи не могли їх перемогти. Брати не здалися. Дуже боляче.
Напевно, щось подібне відчував Бог, коли розіп’яли Його Сина. Добре, що Він розуміє нас. Добре, що може втішити. Колись Христос сказав, що у Нього всі живі. Вірю».

https://crs-center.org/kapelan-korpusu- … a-zinycha/

172

День пам’яті Зінича Ігоря Вікторовича

20 січня відбулися заходи із вшанування пам’яті Зінича Ігоря Вікторовича – нашого земляка, випускника нашої школи 2006 року. Людини, яка лікувала, яка ціною власного життя врятувала сотні інших людей. Зінич Ігор Вікторович загинув 20 січня 2015 року, захищаючи Донецький аеропорт.
     21 січня 2015 року захисники Донецького аеропорту покинули територію, яку утримували під шквальним вогнем 242 дні. «Кіборги» стали для всіх прикладом мужності, відваги, військової доблесті і честі.
http://picua.org/img/2017-01/31/x2knjmcp734qu1cv1l3q48em0.jpg
http://picua.org/img/2017-01/31/3v0e6x6gafscvp6nim90ot1zm.jpg
http://picua.org/img/2017-01/31/gtjl6jdqjim7ds7jb05q5izgh.jpg
http://picua.org/img/2017-01/31/zv1pkcv4m8ywaf6jr2m0ywaxr.jpg
http://picua.org/img/2017-01/31/rs1gz86kxlu18oc5dz6iuezlr.jpg

http://rokschool3.ucoz.ua/news/den_pam_ … -01-23-116

173

http://na.mil.gov.ua/wp-content/uploads/2017/04/5494_p_05_img_00033.jpg

«ІВАНОВИЧ»

Кавалер двох бойових орденів лейтенант Юрій Хомич. Йому 56 років! У ВДВ з 1979 року прослужив два десятиріччя, здійснив більше тисячі стрибків із парашутом. Донедавна у званні старшого прапорщика був головним старшиною батальйону. Воював у ДАПі, у авдіївській промзоні керував одним з напрямків оборони. Лейтенантські погони отримав там же, у промзоні, з рук командувача ВДВ генерал-лейтенанта Михайла Забродського.

— Чесно кажучи, не кожен здатний воювати. Дехто «ламається», під час бою у ступор впадає. Але наші бійці, як на мене, — у своїй більшості герої. Коли в січні 2015-го до ДАПу зайшла рота Сані Скиби, інтенсивність боїв була найвищою. Іноді наші «мотолиги», які доставляли боєзапас і воду, поверталися звідти розвантаженими наполовину — російські окупанти їх відразу вираховували й гатили по них з артилерії і танків. Був там санінструктор Ігор Зінич. Він врятував життя понад сотні бійців. Якось Ігор провів операцію просто у ДАПі, на морозі. Коли пораненого оглядали у шпиталі, медики оцінили професійність виконання операції у польових умовах і були просто вражені. Вони й уявити не могли, що в «червоній зоні» таке можливе. А людина вижила!

Бої тоді були запеклі. Але «відмовників» не було. Один із хлопців, який до того служив спецпризначенцем, зізнався мені: «Була думка, нехай мене легко поранить, зможу вийти із цього пекла…» А за хвилину його кулею поранило в обличчя, майже відірвало верхню губу. Зінич її пришив, і хлопчина ще дві доби воював, поки Зінич примусово не відправив його в тил. Боєць мені потім казав, що йому й досі соромно за ту хвилинну слабкість.

Окрім Зінича, я особисто присвоїв би звання Героя солдату Валерію Лезвінському. У ДАПі він накрив собою ворожу гранату і тим врятував шістьох побратимів. Але посмертно отримав лише орден. Цього ж звання заслуговує і Стас Стовбан. Бетонною брилою йому перебило й затисло ногу. Але він у такому стані ще десять годин вів бій, йому поранені хлопці не встигали підносити патрони. Зараз він інвалід війни, але продовжує службу інструктором у навчальному центрі ВДВ, навчає молодь…

http://na.mil.gov.ua/47891-u-122-mu-bat … enonostsiv

174

http://na.mil.gov.ua/wp-content/uploads/2017/04/5494_p_05_img_00011.jpg

«АРЕС»

«Кіборг», колишній командир 2-ї роти батальйону, кавалер орден Богдана Хмельницького III ступеня, капітан запасу Олександр Скиба. До війни був першим заступником міського голови міста Васильків на Київщині

— У батальйоні, окрім комбата, тоді не було жодного кадрового офіцера. Підрозділ був укомплектований виключно мобілізованими, більшість із яких навіть не служила у війську. Уже безпосередньо в ході бойових дій комбат був змушений призначити командувати взводами найбільш підготовлених сержантів.

У мене, історика за освітою, в активі була лише військова кафедра. Але мені випало командувати дивовижними людьми, справжніми патріотами.

У ДАП ми потрапляли через блокпости російських окупантів, бо деякий час існував такий порядок ротації. Нам дозволяли мати з собою тільки автомати з трьома магазинами. А ми провезли ДШК, снайперські гвинтівки, гранатомети у дровах, в мішках із провізією та в чотирьох колесах від КАМАЗа! Кожне з тих коліс ми в аеропорту потім ушістьох з кузова знімали.

Останній пост «Джульєтта» ми облаштували, коли 9 січня з підвальних комунікацій, як таргани, полізли бойовики-«кадировці». Хлопці загнали їх назад ручними гранатами й замінували все навкруги. То був період найважчих боїв. Ворог безперервно атакував зі сторони старого термінала і промацував нашу оборону з інших боків. Його важка артилерія била по новому терміналу з району Спартака, стабільно дошкуляли снайпери. Дуже важкий бій стався на Різдво, коли російські окупанти танковим вогнем практично знищили дві оборонні позиції роти і спостережний пункт. 11 січня їхній кочівний танк пострілами зі 100 метрів зруйнував дві стіни першого поверху, оголивши наші фланги оборони.

Ми викликали на себе вогонь нашої артилерії, боєзапас закінчувався, води не було. Пам’ятаю, як ще живий тоді легендарний медик Ігор Зінич, позивний «Псих», рятував Саню Лимаря, якому вибухом відірвало руку. Саня пролежав на 30 градусах морозу з 4-ї ранку і до 12-ї ночі. «Псих» у буквальному сенсі подарував йому друге життя. І моя бойова шана хлопцям, які чотири кілометри на руках виносили Лимаря до наших…

http://na.mil.gov.ua/47891-u-122-mu-bat … enonostsiv

175

Бесстрашные воины добра: воспоминания народного героя Ольги Башей

http://qha.com.ua/resim//2017/04/06/edb5ee7a24be91a04ddf80caf31f7635.jpg
«Он мне кричал в трубку: Кроха, выйду из терминала — женюсь...»

— Потерь было много, но если бы не Герой Украины Игорь Зинич, которого нет уже, их было бы намного больше.

Уже прошло два года, но мне все так же больно вспоминать о нем. Игорь — это мальчик с лучезарными глазами и не сходящей с лица улыбкой.

Когда мы ехали в Пески, Игорю сказали, чтобы нашел Кроху, которая будет помогать забирать раненых из ДАПа. Он меня нашел, попросил помочь с тактическим рюкзаком. Я выбросила ненужное, доукомплектовала необходимыми материалами. Мы виделись только два часа. Уже на следующий день утром он выехал в терминал аэропорта. После этого мы только перезванивались, переписывались эсэмэсками, и он передавал мне раненых.

Помню, среди тяжело раненных был 27-летний парень с Хмельнитчины Игорь Рымарь, который прожил только месяц после полученной травмы. У него была разорвана гортань и челюсть. Зинич сумел поставить киборгу интубационную трубку, которую я на всякий случай положила в тактический рюкзак. Игорек заинтубировал раненого в сложнейших условиях — без света, инструментов, под вражеским огнем. Он имел золотые руки и стал бы прекрасным врачом…

13 января меня отправили в Киев отдохнуть, но как раз в то время начались самые горячие события в аэропорту. А когда 16-го сепары начали травить наших неизвестным веществом, мне позвонил Юра Бондарь (Шаманчик) и рассказал, что происходит. Я быстро собралась и поехала обратно. Искала пути, как добраться. 16 января я уже была на месте, меня привез Юра Бирюков.

Волонтер Таня Рычкова поехала немного раньше, повезла противогазы. Зинич мне звонил и кричал в трубку: «Кроха, у меня все лежат, нас можно брать голыми руками!» Я посоветовала ему влажные салфетки прикладывать к носу, смачивать их время от времени, чтобы хоть как-то спастись. Благодаря этому Игорек и поднял их на ноги. Самых тяжелых прокапывал. Именно благодаря такому неистовому рвению спасать, какое было у Игоря, выжили более 70 человек. Это то общее, что было у нас и благодаря чему получился наш тандем.

На тот момент Игорю было всего 25 лет, а мне — 35. Он мне кричал в трубку: «Кроха, выйду из терминала — женюсь!» Я смеялась — ребенок ведь, но подбадривала, пыталась поддержать, как только могла.

У нас был договор: если кто-то раньше ротируется, ждет другого на Водяном. Я обещала, что вытяну его из того ада.

Это были самые тяжелые пять дней терминала, четыре из них — практически без сна. Я позвонила Роме Бабичу из 93-й бригады и кричала в трубку: «Ромашка, ты мне тут нужен!» У него был кунг, где помещалось четверо лежачих или 12 сидячих бойцов. И пока он летел ко мне из Тоненького, попал под минометный обстрел. Я не знаю, как движок остался целым, но стекло с его стороны было пробито. Рома в рубашке родился. Выходит в «бронике», стряхивает с себя стекло и говорит: «Крошечка, я так рад тебя видеть». Мы сейчас смеемся над этим, но тогда, конечно, было не до смеха, ведь постоянно переживаешь за ребят. А тут еще и этот конвейер — каждая минута играла огромную роль...

20 января, когда уже подорвали терминал и пришла последняя МТЛБ (многоцелевой тягач легкий бронированный. — Ред.), я бегала, искала Игоря, но так и не увидела. Комбриг Женя Мойсюк отправил туда машину за Олегом Кузьминых, который также попал в плен, как и выжившие бойцы. Это была последняя надежда на его спасение — мы поняли, что уже все... Я рвалась поехать туда и забрать его, но туда больше ничего не шло.

Я верю, что его можно было вытащить. Игоря просто оставили, он был живой. Мне говорили, что у него были перебиты ноги, но его можно было потянуть в спальнике за собой… Много труда не составило бы. Он их спасал, он их вытаскивал, а его просто оставили…

По сей день мне тяжело об этом говорить, потому что это был ребенок с лучезарными глазами, который мог бы жить, окончить институт и стать отличным хирургом.

http://qha.com.ua/upload/2017/04/06/1OV1m1l0fhM.jpg

http://qha.com.ua/ru/obschestvo/besstra … ei/172689/

176

Волинський "кіборг" Федір Мисюра про своїх полеглих побратимів з 9 роти


Вы здесь » ОФІЦІЙНИЙ ФОРУМ БІЛОЦЕРКІВСЬКОГО МЕДИЧНОГО КОЛЕДЖУ » Книга пам'яті » ЗіНИЧ ІГОР- КІБОРГ, ЗАГИНУВ 20 СІЧНЯ 2015 РОКУ В ДАПу