Коли ви приїхали до Києва?

Ротацій було дві. Перша ротація з 23-го листопада по 8-ме січня. Спочатку поїхало 70, потім доєдналося ще 50. Друга була з 14-го січня по 19-го лютого. Дехто лишився і до 20-го (криво усміхається).

А була можливість не їхати? Відмовитись?

Як? Не поїхала тільки авторота і ті, що мали навчальні сесії. Лікарняні відмінили одразу з першого дня. Служба, наказ.

Львівський “Беркут” на Майдані у Києві

Розкажи про оцю першу ротацію. Участь у розгоні студентів брали?

Ні. Починаючи з 23-го ми стояли на охороні Кабінету міністрів. Випадок з машиною біля Українського дому пам’ятаєте? Там ми стояли майже в перших рядах. З харківським «Беркутом».

Відбивали цю машину?

Ну так. Трохи поштовхались. А студентів ні, не розганяли. Нас підняли, проте не посилали. По радіо чули все. Це був перший шок. До речі, тоді, здається, видали перші гроші.

Які гроші?

Ну як які? Гроші. По тисячі гривень на кожного. На офіцерів – удвічі більше.

А як це відбувалось?

Командир Ростислав П. давав (гроші – ред.) ротним, а ті по взводах роздавали. Потім, як правило, видавали або раз на тиждень, або перед якимось «махачем». Попервах не було взагалі що їсти. На канапках жили. Спали на підлозі в Кабміні.

А під Адміністрацією президента 1 грудня стояли?

Ні. Під Кабміном. Хоча після першого (грудня – ред.) так, нас почали ставити на Банковій (біля Адміністрації президента – ред.), на різних виходах.

А як взагалі це відбувалося?

Ну як. Приїжджали автобусом. Ставали зранку десь о шостій на 12 годин. Дві години стоїш, дві години в автобусі «кімариш». Якщо якісь «двіжухи» – стоїш і стоїш.

У штурмі у грудні участь брали? З понеділка на вівторок?

Звісно. Всі брали. Нас тоді підняли по тривозі. Пошикували, дали вказівку відтісняти. Там, мовляв, на квадрати Майдан розбити, але без кийків і щитів. Тоді завели, здається, з боку Європейської площі. Наприкінці, біля будинку того, що згорів, штовхались, і на вулиці вище (Михайлівська – ред.). Біля нас кілька разів Кличко проходив, вмовляв там, все таке. Ось там і серед наших проявилися перші «дикі».

«Дикі»? Що маєш на увазі?

Розумієш, силу можна застосовувати по-різному. Були ті, кому рвало дах. Вислужитись хотіли, або по життю такі.

І багато їх?

Є трохи більше, ніж би хотілося.

Що було далі?

Далі було більш-менш спокійно. Переселили в Пущу, в санаторій. Потім ставили на охорону Межигір’я.

А новини дивилися? Інформацію отримували?

Телевізора не було, тільки радіо. Рідні дзвонили, переказували.

А от на Грушевського львівський «Беркут» стояв?

Стояв. З самого початку. Здається, в 7-ій ранку нас погнали на Межигір’я тоді. А десь о 17-ій ми вже були на Грушевського. Стояли за ВеВешниками разом з харківськими. Тоді все почалося по-справжньому. Гранати, зброя, перші жертви.

Можеш про це трохи розказати?

Можу. Відчуття таке стало притуплене. Нам ще зі Львова на взвод дали по дві помпові рушниці. Там (на Грушевського – ред.) видали ще по три на взвод. От «дикі» і пішли стріляти. Правда, на передньому плані там якийсь спецназ стояв. Він шмалив найбільше. Але і наші стріляли.

Офіційне міліцейське керівництво тоді виправдовувалося, що мовляв бойових набоїв не видавали…

Та яке там не видавали! Патрони видавали взагалі дуже вільно. Оті патрони, що машини зупиняти, видавали без особливого там контролю ( Саме кулею «блондо», призначеною для зупинки транспортних засобів, були вбиті перші активісти – ред.).

І наші бойовими стріляли?

Оце не знаю. Там декого перло з наших «рембів». Гранатами тими стріляли точно.

То скільки днів ви стояли на Грушевського?

Довгенько. На відео там потім дивилися – наші автобуси біля Камбіну, ті, зі скрученими номерами.

А коли почали саме львівські «беркутівці» тікати? Покидати ряди?

Перші майже одразу. Потім – після перших днів на Грушевського. Розумієш, у декого із наших там родина реально з іншого боку стояла. За барикадами. Бачили, як над тим козаком знущалися, харківські його зняли і привели.

А тих, що тікали, старались якось втримати?

Ну та, грошей обіцяли більше. Підвищення. Донецький «Беркут» без грошей взагалі відмовлявся на Грушевського навіть команди виконувати. Відкритим текстом.

Ота ситуація з Тимківим (Роман Тимків – львівський «беркутівець», який брав участь у побитті машини автомайданівця, присутність на місці події визнав – ред.), що би ти про неї сказав?

Дурень він по життю. Їхав ще з одним нашим на тій машині, що зараз «Правий сектор» на ній по місту вишиває. І з харківськими. В камеру (відеокамеру – ред.) попав, спалився.

А що, інші в об’єктиви не попадали?

Та нас знімали постійно. І «сімка» знімала, і наші, з батальйону. Там камер було не перерахувати. Якщо то все передивитися – готові справи на всіх. Дивно, що досі це не роблять.

Боїтеся?

Я – ні. Нехай «прібліжонні» бояться. Їм є чого. Хоча зара бачу – все куплено. Командир нас атестовує. Його вже раз хотіли звільнити, всі пацани написали, та де там. Ви не уявляєте скільки він грошей з Майдану привіз.

Звернення львівських “беркутівців” до екс-генпрокурора Віктора Пшонки з вимогою звільнити свого командира Р.Пацеляка

А от на піку протистояння, починаючи з 18-го лютого, львівський «Беркут» був?

Та були ми там всі, звісно.

Розкажеш?

Спочатку стояли біля Маріїнського. Тоді реально тітушки почали палити зі зброї. Завалили кількох, а тоді нас ганяли вулицею, де ті КамАЗи спалені. Тримали типу метро «Інститутська». Хаос був страшний. Керували в штатському. Стояли біля командирів і передавали їм накази.

А коли ти вирішив, що все? Коли трупи побачив?

Трупи я в житті бачив. Але те, що біля метро, справді вразило. Звірі. Але всі реально «дрогнули» ще до того. Підходили до командира, він обіцяв гроші, і що в першу шеренгу не ставитиме. Але ми все «поняли», коли побачили в «Омеги» автомати.

18-го числа?

Так. Дехто з наших навіть перепитували, чи справжні. Пацани не вірили. І отоді більшість сказала: все! Ми почали вимагати транспорт додому. Командир не дав. Ми тоді, частина з нас, на базу. 19-го приїхали ще раз, і зранку частина звалила назад в Пущу на базу майже одразу.

А що командир?

Та переконував. «Прібліжонні» залишились. А частина поїхала, почала шукати цивільне і тікали, хто як міг.

Це 19-го?

Так. Більшість почала звалювати 19-го. А потім 20-го приїхав і командир. Ростислав П. кинув там всіх і пригнав до Львова. Поранених усіх кинув. Ті теж добиралися самі.

Скільки було поранених?

Та багато. Купа з вогнепалами (називає прізвища). Стоп, це не пиши! Купа отримали травми від бруківки. Досі нікого не допитали.

А як той хлопець загинув (один із «беркутівців» львівських загинув на трасі біля Рівного – ред.) – Роман?

Мене там не було. Але наші говорять, що сам кинувся. У нас у багатьох нерви здали там, коли побачили це все.

Які зараз настрої у батальйоні?

Які там настрої? Наші хотіли на Майдан у Львові вийти, ті, що на Майдані у Києві були, розказати це все. Та командир не дав. Взяв лише автороту, з якої ніхто не їздив, щоб мовчали. Зараз, так виглядає, його прикривають згори.

А що там за історія з підпалом бази?

Важко сказати. Майор, який палив, він зараз в лікарні з опіками – ніби нормальний. Нащо це зробили, не знаю. А хлопці (двоє осіб загинуло під час вибуху на базі «Беркуту» – ред.) на той світ пішли просто так.

А про тих, що зі зброєю затримали у Миколаєві, здається?

Та от може то вони і палили. Теж дивись, затримали з вкраденою зброєю і досі не сидять.

Давай про тебе і таких, як ти. Який ти бачиш вихід з цього всього?

Нас багато готові говорити, та всі бояться. І навіть не стільки бояться, бо реально готові кидати службу, а просто не вірять , що все це можна розкрутити. Реально карати винних ніхто не збирається.

Як би їх мали покарати?

Та все просто. Мали б допитати всіх. Поранених – де отримали (поранення – ред.). Командира – за все. Решту, мене в тому числі. Але так виглядає, що купили всіх.

Тобі після розмови стало легше?

Легше – ні. Просто так бути не може. Типу і «Беркут» львівський ягнята, типу командири хороші і участі на Майдані ніякої не брали. Але чому люди загинули? От може поширите – важче буде прикривати.

Від редакції. Редакція Galnet готова надати можливість командиру «Беркуту» та іншим членам спецпідрозділу висловитися з приводу цього матеріалу. Телефон редакції: тел./моб.: +380 67 672 14 97, E-mail: Galnetorg@gmail.com

Розмовляла Ольга Срібна