Минув час, минуть роки, але віримо, що в пам’яті навіки залишаться події, що пов’язують захист Донецького  аеропорту. Ціна подвигу незламних, їх жертвенність, безстрашшя перед обличчям смертельної небезпеки увійшло до історії не тільки українського війська, а і до сторінок захисту суверенітету і незалежності держави. Їх приклад – це те, що потрібно молоді знати, як треба любити свою країну, як треба її захищати і як треба відноситись до неї сьогодні.   
Відвага у відкритому бою народила сьогодні нових бійців, яких називають «КІБОРГАМИ». Їх великий приклад боротьби за нашу незалежність вже ліг окремими сторінками в історії проведення антитерористичної операції і став символом бойової слави.
16 січня вже цього року стало пам’ятною датою, коли суспільство і керівництво держави віддало шану у День пам’яті захисників Донецького аеропорту.
В цей вечір пам’яті в Центральному будинку офіцерів Збройних Сил України зібралися сотні людей. Завдячуючи організаторам проекту – громадським організаціям і особисто сім’ям героїв, які загинули, зокрема великому ентузіазму і ініціативі Ірини Зубкової у стінах ЦБО ЗС України зустрілися свідки легендарних подій. Серед присутніх також були представники громадських організацій, волонтери, військові, ліцеїсти, представники релігійної організації, члени сімей «КІБОРГІВ».

Перед тим, як розповісти Вам про хронологію проведення вечора пам’яті, я (автор) хотів би зупинитися на подіях які були в Донецькому аеропорту, а також на інтерв’ю свідків цих подій.
В квітні 2014 року розпочалися більш активні дії навколо мирного Донецька. Російські терористи, чеченські бойовики і сепаратиські  незаконні збройні формування почали остаточно «розхитувати» і дестабілізувати ситуацію, окуповувати територію. Українським військам необхідно було закріпитися і утримувати плацдарм, а інакше ми могли втратити велику територію на сході країни – Донбас. Таким історичним плацдармом і цитаделлю став Донецький аеропорт.
З 26 травня 2014 року розпочалася оборона аеропорту і прилеглого летовища. Оборонна операція тривала 242 доби і закінчилася 21 січня 2015 року. По розповідям свідків оборони: бійців ЗСУ, волонтерів найзапеклішими були з 18 січня 2015 року по 21 січня 2015 року. 19 і 20 січня цього року були підірвані колони аеропорту, а 22 січня термінал аеропорту був остаточно зруйнований, перетворившись на руїну.
Донецький аеропорт став символом підняття бойового духу українських воїнів та відродженню нашого війська.
В оборонній операції приймали участь: підрозділи 80 окремої високо мобільної десантної бригади, підрозділи 81, 93, 95 окремих аеромобільних бригад, 90 окремого аеромобільного батальйону 57 окремої мотопіхотної бригади, 74 окремого розвідувального батальйону.
Це місце (термінал) забрало життя по одним джерелам 51 бійця, по іншим 58 - 59 бійців, ідентифікація загиблих проводилася в присутності представників ОБСЄ, Міжнародного комітету Червоного Хреста і Загального центру по контролю та координації з питань припинення вогню і стабілізації розгранлінії.
Війна продовжується і сьогодні, вона не тільки на полі бою, а війна в головах нашого суспільства. Свідомість українського народу різко змінилася і це відчув кожен!

-          Захід присвячений обороні ДАПу, який обороняли наші хлопці. І розумієте ДАП не здали, його не втримали, тому що сили були не рівні і на 20 січня йшов підрив за підривом, все руйнувалося навколо. Особисто я тут знаходжусь, як волонтер, який разом із медиками була на терміналі і була поряд з Ігорем Зінічем, який там знаходився постійно і більше всіх. Особисто бійців, яких передали мені, їх було п’ятдесят чоловік, після цього я працювала з ШАМАНОМ. Я була серед бійців Національної гвардії, 93 окремої аеромобільної бригади, надавала допомогу поряд з медиками, вивозила дуже багато 300-х. Коли кажуть, що в один реанімаційний мобіль можна помістити 30-ть чоловік то це взагалі було неможливо, це треба відчути, в тій обстановці треба було дуже швидко думати, орієнтуватися. Я розуміла одне, коли казали мені, що мені КРОХІ треба їх вивезти, я це робила. Все це було на грані сил. Потім були 200-і, ті хлопці, які прийшли на виручку і загинули. Мені сьогодні важко було почути прізвища загиблих воїнів, 30 чоловік з цього списку, яких вивозила я. Вдруге їх почути дуже і дуже важко, тому що їх вже немає. Для сімей загиблих це дуже велике горе. Бійці, які загинули із західної України, вони розуміли на що йшли, казали: «Хто крім нас?!»

-          Я на Майдані була небагато часу, потім коли збиралася йти у відпустку схотіла випробувати свої сили… і разом з волонтерами (окрема історія – автор) вирішила поїхати не на день-два в якості медика. Коли я зробила свій перший виїзд було два 200-х сотих і чотири 300-х сотих, два з них були з розкуроченими животами і дуже важких, але військові медики навчили…, так і залишилася.

-          Те що зробило суспільство задля вшанування це великий плюс. До організації цього заходу має відношення і полковник Федічев, який очолює один із департаментів МО України.
Продовження тут: http://speckomentar.net/