Сослуживцы вспоминают Зиннича, как отчаянного медика. По-доброму говорят, что недаром у него был позывной «Псих».

— рассказывают про Зиннича бойцы восьмидесятки.

Парамедик-доброволец Ольга Башей говорит, что в ДАП не было более профессионального врача. По ее словам, в период с 16 по 20 января (время подрывов и страшных боев в ДАП) Зинич спас более 50 наших военных. «Игорь не просто оказывал бойцам необходимую помощь – он действительно спасал им жизни, делал в терминале то, что не все врачи смогут сделать в оборудованной операционной», — говорит Башей.
Новый терминал защитники Украины удерживали в течение 242 дней — за этот срок они получили почетное звание киборгов и статус одних из главных героев войны с российскими оккупантами на востоке Украины, сообщает sprotiv.org.


http://sprotiv.org/53015

Сповідь "кіборга": "Замість води ми гризли лід, а обличчя було чорне від крові" (фото)
Боєць розповів про смерть друзів і страшні дні в донецькому аеропорту

З "кіборгом" під позивним "Красний" ми познайомилися у львівському військовому шпиталі.

– відповів "Красний".
Наступного разу зустрілися через тиждень у кафе. Це був уже зовсім інший чоловік із тростиною, втомлений і засмиканий. "Війна не відпускає, контузія, постійно болить голова. Ви думаєте, нас лікували? Дірки заштопали і все", – сказав він.
У середині 90-их Іван служив у штурмовому взводі спецназу МВС, потім довго працював таксистом, після першого невдалого шлюбу одружився вдруге. Виховує сина й доньку.
"Я атакував військкомат, щоб мене взяли служити"

– згадує солдат.
Чотири місяці, за словами 37-річного бійця, десантники тренувалися на Яворівському полігоні. Форму видала армія, але через два місяці вона розповзлася на шматки. З рештою допомогли волонтери. Один комплект форми Іван зберіг ще з часів строкової служби.
Потім львівських бійців на півтора місяця перекинули до Костянтинівки Донецької області, що за 60 км від обласного центру. У порівнянні з донецьким аеропортом там була райська благодать: вбрання, караул, тиха година. Відносини з місцевим населенням складалися "50/50".
А в грудні минулого року хлопців перекинули у Піски, що за три кілометри від аеропорту. Ще у військового був пес. Прибився в Костянтинівці. Помісь стаффорда і мастино. Спочатку його Барсом називали, потім Барсиком. Величезний був, мені – по пояс. Тушонку біля солдат завжди їв, але в аеропорт його взяти не ризикнули.
Знайомство зі смертю

– говорить солдат.
Другий раз на очах "кіборга" вбило хлопця в донецькому аеропорту. "Трохи більше 20 років, вийшов з іловайського котла, з 74-ї бригади. На прізвисько "Малиш". Це була його третя ротація. Він сидів на посту, на "драконі". Йому наскрізь пробило голову", – згадує "Красний".
Доктор "Псих" і 160 сигарет за день
13 січня бійцям дали наказ увійти в донецький аеропорт.

– каже військовий.

На той момент всі пости, які утримували до 1 січня, ніхто не здав. Але, потім з південної сторони нас почали стріляти танки. "Там не було безпечних точок. Цілодобово ми сиділи на посту і стежили за своїм сектором. Сектор – це площа, поділена за принципом годинника. Ти, наприклад, стежиш від 11.00 до 14.00. І так по колу. На секторі могло бути 3-4 людини. Під час коротких перерв шукали місце, де годинку поспати й, обов'язково вранці, сходити в туалет, щоб не обробитися протягом решти часу. Вночі це робити небезпечно. Курили також тільки вдень, але по вісім пачок сигарет за день", – ділиться "кіборг".

Боєць зізнається, що під час стрілянини всім страшно. "Працює тільки інстинкт самозбереження. Зайвий раз голову не повернеш. У карти там ніхто не грав. Головне було – перезарядити магазин і чекати. Адже ми могли стріляти тільки у відповідь, решта – заборонено. Хоча, вони – з танків, а ми, переважно, з автоматів. Ми цілодобово викликали вогонь на себе, але ніякої реакції. Три-чотири постріли з міномета і все мимо", – говорить він.
15 січня ворожі танки розбили південну сторону. "Чотири поста "Кондор", "Дракон", "Тиша" і "Позитив" відійшли на північ. Було багато поранених. Мене контузило на "Кондорі". Від смерті каска врятувала, її з голови потім ледве зішкребли.

– розповідає "кіборг".

"Красного" з аеропорту вивезли 18-го січня. Після контузії він отримав осколкове поранення в ногу.
"Замість води ми гризли лід, а обличчя було чорне від крові"

– згадує він про життя в донецькому аеропорту.
Головна їжа – це сухий пайок: тушонка, сухарі, мед, шоколад, родзинки. Із засобів гігієни – тільки вологі серветки.

говорить "Красний".
"Кіборг" навпаки – це "гробік". Ми завжди пам'ятали"

– згадує він.
Але найбільше бійцеві хотілося додому. "У нас був капелан, Андрій, він медику допомагав, я йому пообіцяв, якщо вирвуся, то обов'язково йому і сповідаюсь. Потім бачилися лише раз, мимохідь, у Дніпропетровську. Мені так соромно стало. Ще мені волонтери подарували медальйон зі Св. Миколаєм. Ось, коли було страшно, то шукав його, щоб бодай доторкнутися", – зізнається військовий.
В особливо небезпечні хвилини "кіборг" навіть не думав про те, щоб здаватися в полон.

– говорить він.
http://ukr.segodnya.ua/regions/donetsk/ … 93744.html